10 клас. Інформатика. Дистанційне навчання.: Класифікація інформаційних комунікацій в суспільстві

Проблема для самостійних досліджень, роздумів, експериментів

Проаналізуйте основні функції(головні зв'язки в судженнях, фундаментальні зміни в кодуванні інформації, алгоритмічну роль у суспільних перетвореннях), які закладені в означенні поняття «інформація»? Для цього скористайтеся нижче поданими експериментальними визначеннями та виберіть за власними критеріями ті формулювання та означення, які відповідають вашому розумінню цієї субстанції. Прочитайте та осмисліть різні визначення фундаментального поняття «інформація».

Погляд на інформацію з точки зору буденно-інтуїтивні відношення до нематеріальної субстанції:

1. Нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені користувачем як корисні. Іншими словами, інформація — це знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

2. Відомості або повідомлення про щось побутове;

3. Роз'яснення, виклад;

4. Оригінальність, новизна;

5. Результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи евристичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович);

6. Документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»).

7. Відомості, передані усним, письмовим або іншим способом за допомогою умовних знаків, сигналів(Енциклопедичний словник, 1979 року).

8. Сукупність знань про фактичні дані й залежності між ними. Є одним із видів ресурсів, які використувує людина або робот в своїй діяльності та побуті(Тлумачний словний з Інформатики, 1995 рік).

9. Це позначення змісту, який ми черпаємо із зовнішнього світу у процесі нашого пристосування до нього і приведення у відповідність до нього нашого мислення(Норберт Вінер).

Погляд на інформацію з точки зору кібернетичного відношення до нематеріальної субстанції:

10. Відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема - тим самим (В. П. Камша).

11. Розпізнаний кібернетичною системою сигнал або комплекс сигналів (образ), який зменшує кількість варіантів вибору нею чергової дії команди;

12. Комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, Клод Шеннон);

13. Позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу у ході нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (Норберт Вінер);

14. Імовірність вибору (Аківа та Ісаак Яглом);

Погляд на інформацію з точки зору фізико-філософського відношення до нематеріальної субстанції:

15. Міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (Віктор Михайлович Глушков);

16. Заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, Леон Бріллюен);

17. Передача різноманітності (Вільям Росс Ешбі);

18. Міра складності структур (Абраам Моль);

19. Відображена різноманітність (Аркадій Дмитрович Урсул);

20. Властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;

21. Фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, Іван Йосипович Юзвішин);

22. Універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО);

23. Реальність, що формує матерію (Аксель Іванович Берг);

24. Програма, алгоритм розвитку систем (Володимир Іванович Корогодін);

25. Міра упорядкування систем (Леон Бріллюен);

26. Ступінь свободи матеріальних об'єктів (Олексій Андрійович Борисенко).

Всі зазначені підходи до визначення інформації є різними гранями єдиного складного і багатопланового природного явища, яким є інформаційна реальність. З урахуванням сказаного, інформацію можна вважати природною реальністю, що несе в собі характерні ознаки предметів та явищ природи, які проявляються у просторі та часі (Леонід Григорович Мельник).

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення судження «інформація». Але практично всі погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій - атрибутивної та функціональної. Атрибутивна концепція інформації наголошує на тому, що інформація є атрибутом (невід'ємною властивістю) об'єктів. Функціонально-кібернетична концепція вважає, що головним у інформації є та функція, яку вона виконує. Особливо цікавою є функція, яку відіграє інформація, закладена, наприклад, у ДНК в розвитку біологічних організмів та інших систем, в яких можлива самоорганізація.

Означення. Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. Communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Вивчення спілкування можна поділити поміж такими дисциплінами:

Теорія інформації;
Теорія комунікації;
Біосеміотика.

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті. Вважається, що з появою мови пов'язана зміна гену FOXP2.

Проблема: Як математично можна обґрунтувати поняття «кількості» інформації? Обґрунтуйте потребу оцінювання кількості інформації з погляду особи, що приймає рішення для формування і досягнення цілей досліджуваного об'єкта або реалізованої ідеї.

Види інформаційних комунікацій

Різноманітні види й способи інформаційних комунікації в суспільстві можна поділити на три групи:

· усне спілкування(вербальне та невербальне);

· письмове спілкування(за допомогою букв, символів та кодів);

· віртуальне спілкування(за допомогою різних мереж).

Завдання 1.

Вияснити, до якого види інформаційних комунікацій відносять:

1. Всесвітню павутину‎;

2. Передавання даних‎;

3. Ділові комунікації;‎

4. Документна комунікація;‎

5. Інтерактивні комунікації‎;

6. Інформаційні фонди‎;

7. Маркетингова комунікація‎;

8. Мовна комунікація;‎

9. Освітні комунікації‎;

10. Правова комунікація;‎

Види вербальної комунікації

· Контакт масок - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

· Світське спілкування - його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

· Формально-рольове спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо..

· Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

· Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) - розкриваються глибинні структури психології особистості.

Умови здійснення інформаційної комунікації

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

1) наявність щонайменше двох осіб: відправника - особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача - особи, для якої призначена інформація, що передається.

2) наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;

3) наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;

4) наявність зворотного зв'язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

Завдання 2.

Вияснити зміст таких понять:

· Словесний портрет

· Шелфтокер

· Знак розрізнення

· Гарус

· Горжет

· Обшлаг

· Буфан

· Еполет

· Аксельбант

· Петлиця

· Кокарда (формений знак)

· Лампас

Сторони інформаційної комунікації

Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.

Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).

Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

У процесі спілкування виділяють такі етапи:

· Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) — спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

· Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.

· Орієнтування в особистості співрозмовника.

· Планування змісту свого спілкування - людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.

· Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести.

· Встановлення контакту.

· Обмін думками, ідеями, фактами.

· Сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

· Коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх взаємодії.

Види комунікативних бар'єрів

Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар'єри - психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації.

Виділяються такі типи комунікативних бар'єрів, залежно від причин їх виникнення:

· Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через похибки в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.

· Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають у них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.

· Стилістичний бар'єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.

· Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того, хто говорить, або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.

· Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.

· Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.

· Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім - і до інформації, яку він передає.

Середовища для інформаційних комунікацій

Середовище можна умовно поділити на мікросоціальне та макросоціальне. У мікросоціальному середовищі (родина, формальна група (професійна, навчальна)) між людьми є певний рівень довіри. У родині зв'язки між її суб'єктами є безпечними. Макросоціальне середовище - це усі інші.

Екологічність комунікації

Екологічність комунікації - це дотримання комунікативних етичних та емотивних норм користування мовою. Етикетні висловлення формують етикетну рамку спілкування, виконуючи комунікативну й апелятивну функції - встановлення, продовження чи завершення контакту між учасниками спілкування. Усі мовленнєві висловлення є або екологічними, тобто спрямованими на успішність комунікації та досягнення певної кооперації у спілкуванні, або неекологічними, тобто орієнтованими на конфлікт та деструкцію.

Завдання 3.

Вияснити зміст таких понять:

1. Комп'ютерна термінологія

2. Візуальна комунікація

3. Електронний деканат

4. ІКТ грамотність

5. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та їх роль в освітньому процесі

6. Проектування інформаційно-комунікаційного і технологічного супроводу уроку

Загальні моделі комунікації як трансмісії між об'єктами:

· модель всесильної пропаганди (С. Чакотіна);

· модель контактування (Р. Якобсона);

· модель трансмісії сигналу (К. Шеннона та У. Вівера) тощо;

· експресивні (ритуальні) моделі (акцентуються погляди Джеймса Карея);

· моделі розголосу (у яких комунікація постає як демонстрація і привернення уваги);

· моделі рецепції (кодування й декодування висловлювань) в інтерпретаціях Ю. Лотмана, Дж. Гербнера, Т. Гобана-Класа.

Уточнення змісту деяких моделей.

1)модель трансмісії - породжена найдавнішими інституціональними контекстами – владою, школою, церквою – і відповідала справі ЗМК, які мали за мету пропагувати, давати інструкції чи просто передавати інформацію;

2)модель ритуалу чи експресії найкраще відповідає ситуаціям, пов’язаним із розвагами та урочистими подіями;

3)модель розголосу звертає увагу на повідомлення, завданням яких є заволодіння аудиторією для престижу чи прибутку;

4) модель рецепції – що означає, будь-яка сильна влада засобів є вдаваною, бо зрештою все залежить від аудиторії/тих, хто сприймає інформацію. Модель рецепції дає уявлення про фазовий комунікаційний процес, який складається з кодування та декодування творів/дискурсів/текстів.

Отже, коли розширити розуміння масовості, то масові спільноти можуть бути, окрім інстинктивних, ще й розумовими, сенсорними чи інтуїтивними. Якщо ж психологічні типи спроектувати на комунікативні моделі, то виходить, що:

· модель розголосу комфортна емоційному типові (для реалізації первісних інстинктів),

· модель ритуалу – інтуїтивному (акцент – на духовне спілкування й віру),

· модель трансмісії – це царина сенсорики (у сенсі тактильності сигналів),

· модель рецепції – це домінанта розумового психологічного типу.

Моделювання комунікації

За допомогою даного структурування можна запропонувати використання моделі:

по-перше, орієнтуючись на аудиторію, приміром, театральну, радійну, літературну, мистецьку,

по друге, – на поширення власне інформації в контексті різних дискурсів.

Тоді, творячи шоу, ми будемо використовувати модель розголосу, пишучи психологічний роман –

застосуємо рецептивну модель, для реклами використаємо – трансмісійну.

Можна навіть прокласифікувати масовокомунікаційні дискурси відповідно до чотирьох моделей, як наслідок:

1) скульптура, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, танець – виявиться цариною сенсорності/трансмісійного моделювання;

2)шоу, телебачення, спорт, плакати, бульварні ЗМІ – сферою емоційності/моделі привернення уваги;

3) жива комунікація, преса, священні книги – привілегією інтуїції/моделі ритуалу;

4)наукова та ускладнена художня література, документалістика й кіно потраплять в сферу інтелектуалізму/рецептивного моделювання комунікації.

Джерело: «Чотири теорії преси» Ф. Сіберта, Т. Петерсона, У. Шрамма.

Методи комунікативного аналізу:

· семіотичний,

· контент,

· структурний,

· мотиваційний,

· герменевтичний

· та ін. аналізи.

Мотиваційний аналіз комунікацій в дистанційній освіті

Ще один підхід до масової комунікації в освіті пропонує мотиваційний аналіз. Цей аналіз дозволяє розглянути комунікацію з точки зору реальних бажань і стимулів розвитку та зміни установок на попит, на досвід, на знання людини. Вихідні тези цього аналізу: встановити, що реципієнти думають насправді (тобто – з’ясувати їх реальні мотиви) та, маючи ці знання, керувати людьми (які ні про що не здогадуються). Написання мотиваційного листа або мотиваційного есе(резюме) учасниками дистанційного освітнього процесу – спосіб отримання інформації для подальшого мотиваційного аналізу та моделюванню комунікації.

Як доводять дослідження, люди зрідка повідомляють про себе правду. Найчастіше реальної правди про себе вони, на жаль, і не знають. Живучи в пластикових будівлях, кажуть, що люблять старовину, користуючись послугами ресторанів швидкої їжі, стверджують, що надають перевагу «здоровому харчуванню». Реципієнти, як правило, засвідчують те, що від них очікують, аби сподобатись і констатувати свою солідарність з усіма та стереотипну правильність.

Завдання мотиваційного аналізу – врахувати це і за допомогою різних «хитрих» підходів таки «вивести» всі мотиви «на чисту воду». Найзадіяніший «детектор правди» – демонстрація зображень/фотографій, які тасують та розкладають перед реципієнтами з проханням вибрати тих або те, хто/що їм найбільше подобається. Серед незнайомців можуть бути убивці, генії, пересічні громадяни тощо, а серед речей – стильні і такі, що засвідчують елементарну відсутність естетичного смаку. Оскільки піддослідні не знають нічого про людей і речі, то обирають те, що їм справді імпонує. Подібне дослідження можна здійснити й за допомогою тестування. Варто лишень правильно сформулювати питання й повторити їх кілька разів у різних інтерпретаціях. Найпопулярнішим методом мотиваційного аналізу є, звісно, в царині реклами. Медіа-експерти стверджують, що так реклама «знаходить» свого споживача. Однак, на наш погляд, цей метод двосічний: відштовхуючись від споживаної реклами, можна «поставити діагноз» аудиторії.

Герменевтичний аналіз комунікацій та контенту дистанційної освіти

Найвичерпнішим у медіа-сфері вважають герменевтичний аналіз текстів, контекстів, освітніх платформ. Герменевтика, як нам відомо, – це тлумачення/інтерпретація тестів/творів/дискурсів, у найдавніші часи – релігійних, тепер – будь-яких. На відміну від семіотичного, контент- та мотиваційного, котрі, як правило, досліджують лише один аспект предмета, герменевтичний метод передбачає комплексний розгляд, з урахуванням усіх параметрів, як-от:

· форма власності,

· зв’язок з реальністю та культурною традицією,

· проникнення в логіку викладу (з урахуванням мови),

· наявність цензурування тематичних діапазонів,

· налаштування знань під цільову аудиторію,

· інтерактивна співучасть у процесі отримання досвіду, тощо.

Цей метод дозволяє не лише аналізувати засоби дистанційної освіти(ЗДО), а й визначати їх рейтинг з-поміж інших освітніх мас-медіа, котрі якось вписуються у спільну з ними парадигму (приміром, за регіональним, спеціалізаційним, споживацьким та ін. критеріями).

В основі герменевтичного методу – ретельно опрацьований європейськими вченими алгоритм, кожна ланка

якого – новий погляд на аналізований засіб комунікації. Аналіз відбувається у такій послідовності постановки питань:

1. Хто передає інформацію?

а) хто власник?

б) хто фінансує?

в) чиї інтереси відстоює ЗДО?

г) якою є ідеологія держави – тло функціонування мас-медіа?

д) чия реклама присутня в ЗДО?

е) з чим конкурує аналізований ЗМК?

є) чи не порушує цей засіб комунікації чинного законодавства?

2. Якого типу текст та контекст навчального досвіду, що передається?

а) вербальний/невербальний, візуальний, аудіальний, аудіовізуальний?

б) чи є цей ЗМК методично збалансованим?

в) чи присутні контексти, претексти, підтексти тощо.

3. Як створено навчальний контент (за допомогою яких технологій)?

а) задіяні олівець, комп’ютер, камера і т. ін.?

б) дорога чи дешева технологія?

4. Яким є ЗМК з точки зору методів, засобів та мови навчання?

а) чи досконале та відповідає формату вербальне оформлення (у плані використання літературної мови, сленгу, нецензурних слів, піктограм, приміром, – смаглів тощо)?

б) наскільки вдалим є образотворчий аспект: кольори, ракурси, плани, контури?

5. Як текст представляє свою тематику?

Тут мається на увазі стиль-формат подачі:

· філософський,

· пропагандистський,

· просвітянський,

· розважальний,

· науковий, тощо

6. Чи відповідає текст своїй аудиторії за віковим, освітнім, національним, статево-орієнтаційним, релігійним та іншими параметрами?

Якщо ми обираємо, приміром, 120-бальну систему, то на кожну рубрику випадає 20 балів. Згодом бали додають й визначають рейтинг, до якого може увійти величезна кількість ЗДО.

Метод є доволі точним і дає адекватну картину досліджуваних явищ.

Перелік методів можна продовжувати до нескінченності.

Однак, якщо потрібно якось обмежити «експоненту, тобто число е», то можна це зробити, приміром, за окремими дискурсами (що найчастіше й робиться). А ще краще – за тими, хто сприймає/аналізує (за вже відомими нам психотипами). У такому випадку

· експресивні маси та особистості оберуть для аналізу, із зрозумілих причин, методи на кшталт автобіографічного та сюжетного;

· інтуїти – семіотичний, міфологічний, етичний;

· сенсорики – ідеологічний, мотиваційний, стереотипний,

· раціонали – герменевтичний, структурний тощо.

Інформацію про всі не проаналізовані нами методи можна відшукати в різних джерелах, приміром, на сайтах Асоціації медіа-педагогіки Росії:

http://edu.of.ru/mediaeducation, http://edu.of.ru/medialibrary.

Комунікаційні технології :

· процеси «виготовлення» дискурсів і текстів;

· перформанс (як технологічний процес лудологічно-ритуальної природи, комунікативну стратегію та інтеркурс, що буквально «поглинає» всі наявні дискурси і тексти, акцентуючи їх майданно-ігрові аспекти;

· психотерапія – комунікативна стратегія «виробництва» успіху, майстерності й задоволення.

Універсальна схема аналізу дискурсів:

а) за якою моделлю вибудовується дискурс;

б) які технології використані;

в) які комунікативні канали домінують;

г) яку маску «одягає» комунікатор(аватар);

ґ) чи спрацьовує механізм довіри на рівні подання та сприймання інформації;

д) за допомогою яких знакових систем створено дискурс;

е) який метод буде найпродуктивнішим для його аналізу;

є) чи передбачає дискурс явища посткомунікації;

ж) які інтеркурсивні явища в ньому присутні;

з) як виглядає дискурс на фоні всіх інших (його специфічні особливості);

и) графічне зображення комунікативного ланцюга.

Взірці функціональних комунікативних дискурсів,

які розглядаються за галузево-хронологічним критерієм:

· ритуальний,

· театральний,

· мистецькі (архітектура, скульптура, малярство, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, танець тощо),

· газетний,

· літературні (високої та низької літератур) дискурси,

· дискурс електронних ЗМІ.

Окремо акцентуємо інтеркурси (дискурси, що стали комунікативною технологією виробництва всіх інших дискурсів і текстів).

Аналіз витоково – ритуального дискурсу

Ритуал постає тут як сукупність обрядів, що з найдавніших часів і донині супроводжують віртуальні й реальні церемонії та дійства, і модель для творення інших дискурсів.

Ритуальний підхід до комунікації включає підтемні аспекти:

· «Техногенна культура і міф»,

· «Ритуальна» синкретика мас-медіа»,

· «Вертепний» принцип структурування інформаційного простору»,

· «Ритуальні (сміхові, травестійні, еротичні, музичні, комунікативні, про світ моди, спортивні, інтелектуальні, реальні тощо) проекти в просторі електронних ЗМІ»,

· «Модифікація українських традиційних дійств у шоу», «Ритуальна семіотика масової комунікації».

Математична модель комунікаційних процесів

Поняття інформації - не тільки центральне поняття теорії інформації також і одне з фундаментальних понять кібернетики. Водночас це найважче для кожного, хто хоче вникнути в суть проблем кібернетики. Уже побіжний огляд літератури свідчить про те, що є не лише зовсім різні означення, але й стисле формулювання цього поняття, що дає теорія інформації, вкладає у нього значення, відмінне від того, яке ми звикли пов’язувати з цим поняттям.

Щодо терміна «інформація» слід уточнити, що в теорії інформації подано математично обґрунтоване визначення кількості інформації, але дотепер немає однозначного визначення самої інформації. Вважаємо за потрібне ввести таке визначення «інформація».

Що означає поняття «iнформація»?

Неабияка складність формування такого важливого поняття «інформація» очевидна, з точки зору на те, що у поняття «інформації» кожна наукова галузь вкладає унікальний досвід в певному контексті конструювання «змістів», «смислів», «свідомостей», які відіграють потім важливу роль в різних теоріях.

На абстрактному рівні поняття «інформація» формулюють через відповідність між двома множинами:

1)множина «суджень» U, елементи якої повинні мати такі чотири маркери-параметри

u= (m_k: d_i: w_j: q_n), де

1u) m_k -початковий матеріальний носій судження з впорядкованої множини початкових носіїв: М={m_k}_k=1^oo;

2u) d_i - час та дату створення судження з впорядкованої множини дат: D={d_k}_k=1^oo;

3u) w_j - місце створення судження з впорядкованої множини місць: W={w_k}_k=1^oo;

4u) q_n - останній матеріальний носій судження, з впорядкованої множини останніх носіїв: Q={q_k}_k=1^oo;

2) множина «контекстів» V, елементи якої повинні мати такі чотири маркери-параметри

v= (x_k: y_i: z_j: g_n), де

1v) х_k - міра достовірності з впорядкованої множини критеріїв достовірності: Х={х_k}_k=1^oo;

2v) у_i - міра повноти (структурованості )з впорядкованої множини критеріїв повноти: Y={y_k}_k=1^oo;

3v) z_j - міра безпечності з впорядкованої множини критеріїв безпеки: Z={z_k}_k=1^oo;

4v) g_n - міра інноваційності з впорядкованої множини критеріїв інновацій: G={g_k}_k=1^oo;

Це означає найменшою одиницею інформації можна вважати точку(u_i; v_j) із декартового добутку UxV.

Означення 1. Інформа́ція — абстрактне судження, що має різні значення залежно від контексту.

Cпроби формального визначення інформації перераховано нижче — їх багато, і вони відмінні в різних областях людської діяльності.

На інтуїтивному рівні інформація означає зміст того, про що отримувач довідався.

Аналіз моделей комунікаційного процесу

Означення. «Класичний» набір комунікаційного процесу:

· {N}- множина об'єктів(агентів, машин та живих істот) комунікацій,

· {S} - множина побудов деяких станів та каналів комунікацій,

· {Q} - множина засобів творення інформаційних комунікацій(освітніх платформ),

· {Z} - множина засобів контролю процесу комунікацій.

· ...........і т. д. .............

· {E} - множина фактів в комунікаціях;

· {J} - множина подій в комунікаціях;

· {Y} - множина ситуацій в комунікаціях;

· {W} - множина смислів в комунікаціях;

· {B} - множина засобів безпеки процесу комунікацій;

· ...........і т. д. .............

Основні функції інформаційної комунікації це такі відповідності:

· Регулювальна функція({N}à{S});

· Інформативна функція({N}à{Q});

· Соціально-культурна функція ({N}à{Z}).
...........і т. д. .............

Перелік основних можливостей, тобто основних *функцій*, в класичному наборі комунікаційного процесу в дистанційній освіті
Відповідності	Set:{N}	Set:{S}	Set:{Q}	Set:{Z}
Set:{N}	F₁₁: {N}à{N}	F₁₂: {N}à{S}	F₁₃: {N}à{Q}	F₁₄: {N}à{Z}
Set:{S}	F₂₁: {S}à{N}	F₂₂: {S}à{S}	F₂₃: {S}à{Q}	F₂₄: {S}à{Z}
Set:{Q}	F₃₁: {Q}à{N}	F₃₂: {Q}à{S}	F₃₃: {Q}à{Q}	F₃₄: {Q}à{Z}
Set:{Z}	F₄₁: {Z}à{N}	F₄₂: {Z}à{S}	F₄₃: {Z}à{Q}	F₄₄: {Z}à{Z}