Університетська
наукова школа теорії масової комунікації (наукова школа Інституту журналістики)
виробила такі зауваги до основних термінів (семантичне гніздо) та наукові
постулати:
1. Учасники спілкування називаються комунікаторами. Мовці або ті, хто
ініціює спілкування, є комунікантами,
за аналогією до слова «адресанти». Учасники спілкування, на яких спрямовано
комунікацію, називаються комунікатами,
за аналогією до слова «адресати».
2.
Слова «комунікація» і «спілкування» є абсолютними синонімами.
3.
Інформаційний – інформативний. Під інформаційними слід розуміти ті явища,
процеси, функції, що стосуються інформації та інформування (інформаційний підхід, тобто підхід до
явищ з точки зору аналізу процесів, поведінки, діяльності, пов’язаних із
забезпеченням взаємодії між об’єктами (суб’єктами) такої взаємодії, за якої
один об’єкт (суб’єкт) впливає на іншого). Інформативний
означає такий, який несе інформацію або її забезпечує (інформативні засоби, тобто засоби, які інформують; інформативна система, тобто система, яка
несе інформацію, її має чи нею забезпечує).
4.
Комунікаційний – комунікативний. Під
комунікаційними явищами, процесами,
функціями слід розуміти такі, які стосуються комунікації, пов’язаніз нею (комунікаційна система, тобто система,
яка охоплює комунікацію, пов’язана з нею, її стосується; комунікаційний підхід – це підхід з точки зору комунікації або
комунікаційної діяльності). Комунікативний
означає такий, який забезпечує комунікацію, виконує функцію спілкування (комунікативна система, тобто система,
яка здатна комунікувати; комунікативні
засоби – це засоби, які забезпечують комунікацію, тобто самі комунікують).
5.
Під інформаційною інтенцією слід
розуміти посилену увагу до процесів виготовлення інформаційних продуктів чи
проведення інформаційних акцій, а також постановку таких цілей і виконання
таких завдань, які перебувають насамперед у сфері інформаційного виробництва.
При інформаційній інтенції послабленою є увага до спілкування загалом і до
отримувача інформації (аудиторії) зокрема, хоч, безперечно, бажана реакція
комуніката «закладається» в інформаційний продукт, її там передбачено, але вона
має більшою мірою бажаний, прогнозований характер, ніж є реальним фактом
спілкування.
6.
Комунікаційна інтенція є природним
для спілкування фактом цілепокладання, яке включає реакцію співбесідника
(комуніката), а інформаційний продукт розглядається лише як засіб досягнення
мети. Комунікаційна інтенція
передбачає, що метою спілкування завжди буде певний результат впливу
комуніканта на комуніката, а інформаційна інтенція є внутрішньокомунікаційною
виробничою мотивацією, підпорядкована акту спілкування і пов’язана з
виготовленням продукту.
7. Масове
наслідування під час масової комунікації – особлива форма поведінки членів
маси, пов’язана зі свідомим або несвідомим відтворенням тих дій, стилю, рис
характеру, ідеалів, соціальних норм, ритуалів, звичаїв, правил поведінки тощо,
носіями яких є або члени маси, або її творці чи лідери. Наслідування належить
до основних механізмів психології мас.
8.
Масовокомунікаційне зараження
(масовокомунікаційне запалення) під час масової комунікації – передавання
емоційно збудливих станів від комуніканта до членів маси, яке відбувається на
психофізіологічному рівні контактів, поза поняттєвим впливом або паралельно з
ним. Члени маси теж можуть запалювати одне одного. Зараження має характер
неусвідомлюваної, автоматичної імітації, а також може наростати в результаті
взаємної емоційної індукції (розпалювання одне одного). Зараження розглядається
і як процес впливу, і як його результат. Через це воно може бути подібним і до
навіювання, маніпуляції, і до наслідування, але ототожнювати їх у жодному разі
не можна. Зараження належить до основних механізмів психології мас.
9. Масовокомунікаційне
навіювання (масова сугестія: вербальна, зображальна, жестово-рухова) –
психічний вплив комуніканта на членів маси у вигляді прохання, наказу,
переконування, демонстрування тощо, метою якого є поширення масових настроїв,
формування громадської думки, її корекція серед членів маси. Масове навіювання також пов’язане з
актуалізацією, передаванням чи зміною настанов, ціннісних орієнтацій,
соціальних норм у членів маси. Ефективність навіювання визначається ступенем
або несвідомого наслідування, або рефлексії й саморегуляції членів маси на
основі свідомого наслідування керівника маси чи одне одного в масі. Велике
значення для ефективного масового навіювання має масове зараження, яке передує
навіюванню або відбувається паралельно з ним.
10.
Масовокомунікаційна маніпуляція –
прихований вербальний, зображальний, жестово-руховий вплив на членів маси,
метою якого є поширення масових настроїв, формування громадської думки, її
корекція серед членів маси. Масова
маніпуляція також пов’язана з прихованою для членів маси актуалізацією чи
зміною їхніх настанов, ціннісних орієнтацій або вчинків. Ефективність
маніпуляції визначається ступенем або несвідомого наслідування, або рефлексії й
саморегуляції членів маси на основі оманливих уявлень про причини й наслідки
того, що відбувається. Велике значення для ефективної масової маніпуляції має
масове зараження, яке передує маніпуляції або відбувається паралельно з нею.
11.
Масова рефлексія в умовах масового
спілкування – неадекватна задуму комуніканта поведінка маси, яка є результатом
самоаналізу, що здійснили індивіди всупереч масифікації і масовій свідомості. Рефлексія сприяє розпаду маси і виходу
індивідів з маси або перетворенню маси на соціальну організацію. Завданням
масифікаторів насправді є гальмування масової рефлексії.
12.
Масовокомунікаційна регуляція –
комунікаційний вплив на людей з метою їх масифікації та регулювання їхньої
поведінки. Регуляція здійснюється
шляхом навіювання, маніпуляції, зараження. Оскільки масова комунікація є формою
насамперед соціального регулювання, пов’язаного з дією на особливий соціальний
суб’єкт суспільної поведінки – масу, масовокомунікаційне регулювання слід
розглядати як форму особливої дії, спрямованої професійним комунікантом «на
народ».
13. Масова
саморегуляція в умовах масового спілкування – неадекватна задуму
комуніканта поведінка маси, яка є результатом самокерування, що здійснили
індивіди всупереч масифікації і масовій свідомості на основі сприймання й
усвідомлення актів своєї поведінки та власних психічних процесів. Саморегуляція сприяє розпаду маси і
виходу індивідів з маси або перетворенню маси на соціальну організацію. Але
саморегуляція в масі може бути і результатом самозараження (зараження одне
одного в масі), самонавіювання (навіювання, яке здійснюють члени маси стосовно
одне одного в стихійних, неорганізованих масах) та наслідування одне одного.
Така саморегуляція властива неорганізованим, стихійним масам. Завданням
масифікаторів насправді є гальмування масової саморегуляції.
14.
Масова комунікація – різновид соціальної комунікації. Її ж об’єктом є не
організовані, структуровані, діяльні спільноти, а маси – такий суб’єкт
соціальної поведінки, який, як і спільнота, є неорганізованим або
малоорганізованим, неструктурованим, аморфним утворенням, поведінка якого існує
у формі стихійної або керованої лідерами, вожаками активності. Серед основних
постулатів наукової школи теорії масової комунікації в Інституті журналістики
можна назвати такі принципи:
1.
У масовій комунікаціїзадіяні різніфахівці: агітатори, пропагандисти, піарники,
рекламісти, проповідники та ін., алежурналісти є основними фігурантами цього
середовища.
2.
Масова комунікація – це дія, в якій беруть участь два учасники. Один із них –
той, хто ініціює спілкування, – має перевагу над іншим учасником. Своєю чергою
для кожного з учасників масова комунікація є середовищем. Це поведінкове або
діяльнісне середовище для таких професіоналів, як агітатори, пропагандисти,
піарники, рекламісти, проповідники, журналісти, середовище, в якому діють свої
закони, правила, принципи. Виконуючи роботу, пов’язану з володінням словом,
пензлем, жестом, рухом, голосом тощо, професійні виконавці включаються в
комунікаційні відносини з іншими людьми, у відносини, які передбачені ситуацією
спілкування і в основі яких лежать єдині принципи, правила «гри», що властиві
цьому середовищу. Ідеться про опис спільного для різних «фахівців слова»
середовища професійної діяльності, що має свої закони, правила, принципи і
називається середовищем масового спілкування.
3. Ніхто не забороняє фахівцеві дотримуватися
чи не дотримуватися певних правил поведінки у цьому середовищі або й навіть
намагатися змінювати їх, але кожен із них зобов’язаний знати і розуміти закони
середовища.
4.
Журналісти, як і будь-хто, мають повне право позиціонувати себе в середовищі
масової комунікації в ролі захисників прав кожного громадянина, служити високій
ідеї підвищення свободи вибору, дій, думки, оголошувати «війну» процесам
масифікації, сугéстії, маніпуляції людиною, її свідомістю, мисленням і
поведінкою. Але всі фахівці масової комунікації повинні добре усвідомлювати, що
людина – соціологізована біологічна істота, що є носієм програми суспільної
поведінки, вираженої у вироблених людством знаках культури, яка має свою історію,
сучасність і майбутнє, – ab ovo є істотою масовою та єдиним реальним носієм
масової культури, поза якою як суспільна істота вона існувати не може.
5. Масова
комунікація не є єдиним середовищем для поведінки й діяльності людини.
Таким середовищем є і сфера міжособистісного спілкування, сфера художньої
творчості, наукової діяльності, сфера розвитку індивідуальних здібностей тощо.
Проте йдеться саме про масову комунікацію, її силу і здатність впливати на
людину специфічним чином. Розглядаються ті особливі способи й форми впливу, що
виражаються у формуванні серед людей масових настроїв і масової свідомості.
Аналізується роль професійних комунікантів саме з точки зору
масовокомунікаційних процесів. Цей аналіз не варто розглядати як приниження чи
паплюження суспільної ролі журналістів, редакторів, рекламістів та ін. Це лише
масовокомунікаційний погляд на фахівця з точки зору його участі в процесах
масифікації людини, процесах, змістом яких можуть бути як суспільно негативні,
так і позитивні настанови комунікантів.
6.
Не слід розглядати масу як лише негативне утворення, сукупність малоосвічених,
некультурних, зомбованих осіб. Не забувайте, що кожен із нас, незалежно від
соціального статусу, виховання й інтелекту, обов’язково є учасником тих чи тих
масовокомунікаційних процесів. Різновиди
маси – публіки й натовпи – можуть складатися як із колишніх ув’язнених,
повій, п’яниць, так і з президентів, міністрів, професорів. Суть не в публіці
чи натовпі, а в тих настроях і думках, якими вони керуються, і в тій ролі, яку
вони виконують у процесі спілкування.
7.
Необхідно розуміти, що всі масовокомунікаційні
дії відбуваються або самі собою, стихійно, за законами людської психології,
або організовуються людьми професійно за певними технологіями індустрії
масового впливу. Позиціонування інститутів, що активно використовують ці
технології, зокрема медійних, нібито винятково для розвитку особистості є
виявом професійного невігластва або цинізму. Коректним буде уявлення про фахівців масової комунікації як про
людей, що здатні або не здатні формувати масові настрої та суспільні думки
стосовно позитивного образу самодостатньої особистості – свободолюбної,
незалежної, розумної. Медіа можуть
лише створювати суспільну думку, в лоні якої формуватимуться самодостатні
особистості, але медіа – це не найкращий засіб для їх формування. Суспільна
думка про те, що кожна людина є самодостатньою особистістю, володіє правами й
свободами, які й забезпечують їй цю самодостатність, є тим позитивним тлом, на
якому кожна людина хоче виявити себе саме в такій іпостасі.
8.
Психологічний вплив однієї людини на
іншу, людини на групу людей і навпаки, як правило, здійснюється у двох формах –
у формі сугéстії (навіювання –
прохання, наказ, переконування, пояснення, доведення, аргументація) та маніпуляції (прихований вплив). Ці
форми або одну з них використовують у різних сферах суспільної діяльності, в
основі яких лежить людська взаємодія: інформування, навчання, виховання,
пропагування, агітація, піар тощо. Навіювання (сугéстія) здійснюється за
допомогою різних засобів і способів: від психологічного
тиску на комуніката і пропонування
йому схем, моделей поведінки до активізації
його мисленнєвої діяльності з метою викликати в нього рефлексію, аби комунікат
міг самостійно приймати рішення. Спілкування, зокрема масове, є тим природним
середовищем для людини, групи людей, суспільства, в якому представники різних
видів суспільної діяльності реалізують себе, реалізовують (або не реалізовують)
свої цілі, які полягають у досягненні певних реакцій учасників процесу
спілкування. Ефективність спілкування вимірюється отриманими ефектами –
запланованими чи незапланованими результатами.
9.
Суб’єкт не може передбачати
результат впливу на людину через спілкування як супротив співрозмовника або
його непокору. Це означає, що суб’єкт
спілкування вважає комунікацію успішною, коли її наслідком є «психологічне підкорення»
співрозмовника. А це, своєю чергою, означає, що суб’єкт впливу завжди буде
використовувати як методи сугéстію (навіювання) і навіть маніпуляцію, бо інших,
окрім «агресивних» (психотропних, грубих
фізичних), методів не існує. Якщо розглядати таку сферу діяльності, як
навчання, розвиток індивідуальних рис та здібностей учня, формування в нього
почуття самодостатності, свободолюбства, критичного ставлення до світу, то ці
настанови та ціннісні орієнтації формуються також під час спілкування і є
результатом не лише логічного аналізу, здійснюваного самим учнем, а й продуктом
сугéстії вчителя.
10.
Особистісне виявляється в людині на
різних рівнях – від конформістського (згода всупереч власним переконанням) або
колективістського ставлення (згода як продукт самоусвідомлення себе членом
колективу, відповідальним за інших) аж до позицій індивідуалізму, негативізму, демонстративного самовираження, нарочито
критичного ставлення до комуніканта. У будь-якому з цих випадків
індивідуальне в особистості формується лише за умови активної участі учня,
співрозмовника в процесах виховання, навчання, інформування тощо, коли він
виступає не в пасивній ролі об’єкта впливу, а є його активним учасником,
суб’єктом. Тому професійні комуніканти не повинні приписувати собі ролі
формувальників винятково самодостатніх особистостей. Розвиток індивідуального,
особистісного залежить великою мірою від самого індивіда – його бажання,
інтелекту, соціально-психологічного стану. Суспільство та його інститути лише
створюють умови для розвитку особистості, «роблять» (навіюють) ідею самодостатньої
особистості «робочою» ідеєю кожного. Ось саме цим і займаються професійні
комуніканти як учасники масовокомунікаційних процесів. Саме наявністю чи
відсутністю цієї ідеї в суспільній думці й відрізняється демократичне
суспільство від авторитарного, деспотичного. Окрім того, ця ідея повинна бути
«робочою» ідеєю для всіх соціальних інститутів, інакше суспільство матиме
подвійну мораль: в теорії – всі за особистість, на практиці – свобода слова і
поведінки придушується.
11.
Кожна людина має свій поріг супротиву
масифікації, яка здійснюється через сугéстію і маніпуляцію. Здатність
людини самостійно приймати рішення і мінімально при цьому залежати від
сугестора чи маніпулятора прямо пропорційна її здатності думати, аналізувати та
ставитися до професійних комунікантів лише як до джерела інформації, якому не
слід сліпо довіряти.
12.
Успіх масової комунікації тримається
на довірі комунікатів до комунікантів. Право комунікантів – викликати до себе
довіру. Право комунікатів – брати під сумнів почуте, побачене, прочитане. В
усьому має бути міра як вищий суддя у справах людських. Людина повинна
виховувати в собі критичне ставлення до всього, але не перетворюватися на
критикана й циніка, Хому з невірів, бо не слід боятися наслідування, зараження,
якщо щось відповідає вашій точці зору, вашим принципам і вашому сумлінню. Треба
боятися зради самому собі та омани. Вимальовується концептуальна модель масової
комунікації, яка лежить в основі теорії масової комунікації, яку розробила
наукова школа Інституту журналістики Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. За ознаками концептуальна модель масової комунікації
включає спілкування як одновекторне, умовно-лінійне за своєю природою явище.
Умовно-лінійна модель, що передбачає лінійність спілкування лише за певних
умов, зокрема у разі повного врахування особливостей поведінки комуніката,
лежить в основі теорії масової комунікації. Згідно з цією теорією масова
комунікація є не стільки впливом на готові маси, скільки процесом неминучої
масифікації людини (перетворення її на члена маси), коли вона вступає в контакт
медіа або професійними комунікантами, до яких у неї виникла довіра. Таким чином,
цю теорію можна назвати теорією неминучої масифікації.
Немає коментарів:
Дописати коментар